marinesko: (Default)
На вихідних була на чарівному весіллі... Навіть рука не підіймається писати про це свято російською, бо то було таке щиро українське дійство, що я вже третій день не можу відійти і запалу "українськості" мені ще, певно, на півроку вистачить. =))

Старостував пан Василь Вовкун - колишній міністр культури України, знавець фольклору і надзвичайно харизматичний, цікавий, розумний дядька. Причому про те, що він - міністр, я зрозуміла лише наприкінці вечора. 

Розважали "Божичі". Веселі, щирі, такі несучасні і такі чудові цією несучасністю. І скільки всього цікавого вони показали! І традицій, які для нас, неучів, були в диковину, хоча коріння їх сягає такої глибини, що мимохіть проникаєшся. І танців, до яких вся наша "модна тусовка" залучилася за милу душу. І пісень, старовинних, пронизливих, багатоголосих, які я старалася почути за застільним гомоном веселої юрби. А костюми! А мова! А атмосфера! От зараз згадую - і шкодую, що не все встигла побачити і почути, що відволікалася. 

А ще чимало гостей було у вишиванках, і це було надзвичайно красиво і гармонійно. І місце, де було святкування, виглядало як козацька фортеця, дуже було ретельно все продекоровано. А замість "гірко" молодим кричали "любо!" - і це було якось дуже правильно, хоча й не всі підтримали і зрозуміли 

Стоїмо ми в черзі до молодих, щоб вручити свої букетики і конвертики, кожен же старається хоч декілька слів привітання сказати. А староста зупиняє: "Чекайте, панове, вітати, під час перепою ще матимете слово". Яка ж влучна назва усього, що відбувалося - перепой =))

А в церкві, де було вінчання, (українська автокефальна) декілька раз молилися "За Україну, її військо, уряд і люд". Вперше чула такий заклик і було дивно, але правильно. 

Я точно знаю, що ще довго буду розмірковувати про це весілля. Згадувати моменти, ретельно складати їх у пам'яті, як маленькі скарби. Бо це було справжнє диво, долучитися до якого мені пощасливилось.  

Остапе і Аню - щастя вам!

marinesko: (Default)
Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил, –
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
зазирнувши тобі під вії
У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі
Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх.

Василь Симоненко
marinesko: (Default)
В продолжение предыдущего патриотичного поста. Нашла у друга клёвый текст и нагло слямзила. =)

Я не люблю сало, не ношу вышиванку и не знаю слов украинского гимна.
Я не переплывал Днепр и не умею танцевать гопак.
На моем столе не лежит "Кобзарь", а на стене не висят рушники.
Моя кровь красная, а не желто-голубая. Я не склоняю "пальто" и "кино",
и три самых важных слова я сказал на русском языке. Я - украинец?
 
Ещё об украинцах )
marinesko: (Default)
Хай простять мене мої російські френди, але цей пост я хочу присвятити українській мові. Висказати наболіле і, так би мовити,  потаємне.
Я завжди заздрю людям, які спілкуються українською. Я десятки разів пробувала розмовляти нею у побуті, але завжди чула від оточуючих "Харош балаватса, перехади на челавеческий язик!". Чомусь у моєму оточенні українська - не людська мова. А я її люблю! Тільки не ту, якою зараз озвучують кіно і пишуть у газетах, а старшу, шевченківську... І вірші люблю. І хочу декламувати. Не жартома, "по приколу", а всерйоз. І хочу обговорювати, що мав на увазі поет, пишучи ті строки. Як у школі, на уроках літератури, коли тристрофний вірш ми розбирали цілий урок.
І часто, пораючись по дому, я про себе пригадую якоу-небудь "Швачку" чи "Вічного революціонера". І потім лізу в Інтернет (стидоба!), щоб знайти забуте закінчення.
Я тисячі разів подумки дякувала своїй шкільній вчительці, Світлані Михайлівні Толкачовій. Чомусь меня здається, що більшість пригадує її тільки як суворого і вимогливого викладача. А мені страшенно подобалися її незвичайні завдання, що не входили у шкільну програму.  "Опишіть на півсторінки свої відчуття, коли на вас весняної днини падає перший промінчик сонця..." І я вдячна, що вона примушувала нас читати більше, читати повністю,а не у скорочених хрестоматіях. Зараз я впевнена - саме завдяки їй я полюбила українську мову. Саме завдяки С. М. я навчилася ретельно добирати кожне слово, слідкувати за комами. Саме через її триста тридцять словникових диктантів я ніколи не зроблю помилку у таких архаїчних словах, як "попідтинню", "ґжуся" чи "возз'єднання".
І мені прикро за мову. ЇЇ зробили державною, але наповнили русизмами. Такі чудові, ємні, влучні, достоту українські слова замінюються простішими і зручнішими російськими аналогами. Навіщо?
Я хочу розмовляти українською! Я хочу, щоб мій син розмовляв українською і говорив нею вірно. Я хочу знайти в собі сили одного дня і забити на всі "Харош балаватса..."
Отаке. Висказалась.
І я люблю Росію, росіян і представників всіх інших національностей. Але свято вірю, що мова у нас має бути своя.

Спасибі Насті Мельниченко за її ЖЖ, читаючи який я ловлю кайф просто від стилю написання. =)

Profile

marinesko: (Default)
marinesko

March 2014

S M T W T F S
      1
23 4 5 678
9101112 131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 05:50 am
Powered by Dreamwidth Studios